Рада козацьких отаманів України
Меню сайту

Категорії розділу
Мої статті [41]

Пошук

Головна » Статті » Мої статті

Повна ліквідація російським царським урядом козацьких військ на території України на прикінці 19 ст.

Повна ліквідація російським царським урядом козацьких військ
на території України на прикінці 19 ст. 

Козацтво - це феномен, що є притаманним лише для України. І для того, щоб не збитися з природного шляху його розвитку, потрібно час від часу звіряти його поточний образ з еталоном... 

По закінченню війни 1812-1814 рр. всі козацькі полки, які перебували на території України, було розформовано чи реорганізовано в регулярні уланські полки російської армії. 
Ці заходи проводилися жорстоко і безцеремонно, що призвело до повстання Бузьких козаків, яке було безжально придушено за допомогою близько 10 тис. солдатів російської армії. 
Перемога в цій війні обійшлася для українських козаків великими жертвами і стала черговим обманом з бору російського уряду. 
Козаки Задунайської Січі, які повернулися в Україну, були використані російським царизмом у війні і потім виселені за межі України, така сама доля спіткала і козаків Дунайського козацького війська. 
На початку і в середині XIX ст. продовжувалося масове виселення за межі України разом з козаками й інших верств українців. В основному їх примусово переселяли на Кубань.
Таке безправне становище козаків та свавільне ставлення російського уряду до українців призвели до виникнення козацько-селянських повстань, а також повстань в українських полках російської царської армії, які жорстоко придушувалися, а їх ватажків страчували. 
Найбільш відомим є повстання Чернігівського піхотного полку за ініціативою підполковника Сергія Муравйова-Апостола (поміщик з Миргородщини на Полтавщині, виходець з давньої козацько-старшинської родини, рідний онук українського гетьмана Данила Апостола) й підпоручника Михайла Бестужева-Рюміна. 
Після поразки повстання його керівники за наказом російського царя Миколи I були страчені.

1814 р. (13 серпня) - видання наказу російського царя Олександра I про розпуск чернігівсько-полтавського ополчення (жодна обіцянка царя про визволення козаків від рекрутчини та повернення до устрою старих часів не була виконана, селяни знову опинилися у кріпацькій неволі);

1816 р. - реорганізація чотирьох Українських козацьких полків у регулярні уланські полки російської армії; 
- ліквідація назви "Слобідське козацтво”, козаки за правами були прирівняні до державних селян, частина цих козаків була виселена з України на Кавказьку лінію; 
- формування восьми уланських полків (Український, Новомиргородський, Новоархангельський, Єлисаветградський, Бузький, Одеський, Вознесенський, Ольвіопольський, їх склад став змішаним українсько-козацьким) із чотирьох полків: 1-го гусарського (Острозького), 11-го гусарського (Охтирського), 12-го гусарського (Сумського), 4-го уланського (Ізюмського); 

1817 р. - ліквідація Українського козацького війська (частина козаків була включена до складу "воєнних поселенців”, частина – стала основою формування Української уланської дивизії, яка потім була реформована в корпус "поселенной конницы”, а інші увійшли до складу Бузької уланської дивізії); 

1817 р. (літо) - відбулося повстання бузьких козаків, очолене Панасом Бабиченком і Герасимом Гетьманенком – козаками головної станиці Бузького козацького війська Вознесенська, проти сваволі російських чиновників і намагання ліквідувати козацьке військо, для придушення якого російським урядом було направлено понад 10 тис. російських солдатів;
- реорганізація трьох бузьких козацьких полків у регулярні уланські полки російської армії;

1819 р. (29 червня - 3 липня) - відбулося повстання у воєнному поселенні в Чугуєві (придушене російськими військами, 1104 його учасника було заарештовано);

1820-1825 рр. - діяльність в Україні "Південного товариства” – організації дворянських революціонерів, яке очолював П.І.Пестель (чисельністю близько 100 осіб); товариство мало вплив на значну частину російського війська, підтримувало тісні зв’язки з "Північним товариством”; мету діяльності товариства було викладено в "Русской правде” Пестеля; 

1821-1825 рр. - масове переселення козаків з України на Кубань (прибуло 48822 чол.);

1825 р. (14 грудня) - відбулося повстання декабристів у Петербурзі;

1825 р. (29 грудня – 3 січня 1826 р.) - відбулося повстання Чернігівського піхотного полку за ініціативою підполковника Сергія Муравйова-Апостола (поміщик з Миргородщини на Полтавщині, виходець з давньої козацько-старшинської родини, рідний онук українського гетьмана Данила Апостола) й підпоручника Михайла Бестужева-Рюміна. Після поразки повстання його керівники за наказом російського царя Миколи I були страчені;

1828-1829 рр. - російсько-турецька війна;

1828 р. (10 травня) - сформовано Дунайський козацький полк із козаків Задунайської Січі (1,5 тис. чол.), які на чолі з отаманом О.М.Гладким на 42 човнах вийшли в море, дісталися до м. Ізмаїл і приєдналися до російської армії. Запорожці на чолі з отаманом "принесли повинну” особисто Миколі I, були "прощені” і прийняті в російське підданство;

1829 р. (4 квітня) - здійснена реорганізація Дунайського козацького полку в Окреме запорозьке військо (його чисельність з сім’ями скла-дала близько 6 тис. чол.), яке було розселено у Дніпровському повіті Катеринославської губернії: козаки розселились у трьох станицях (відомі дві з них – Петровська та Маріупольська) і на 15 хуторах; 

1831 р. - здійснено переселення козаків Окремого запорозького війська на берег Азовського моря та їх розселення між Бердянськом і Маріуполем; військо перейменовано в Азовське козацьке військо (воно мало 10 кінних сотень і оснащену флотилію – близько 30 невеликих бойових кораблів), 10 команд козаків несли службу з охорони східного узбережжя Чорного моря, команди змінювалися через 3 роки;

1832-1848 рр. - відбулося масове переселення козаків з України на Кубань (близько 94347 чол.); 
- чисельність Кубанського козацького війська зросла до 200 тис. козаків: 12 кінних полків, 3 піхотних батальйони, 4 батареї, 2 гвардійські ескадрони;

1844-1856 рр. - період існування Дунайського козацького війська;

1853 р. - відбулося повстання селян у с. Красний Кут Слов’янського повіту Катеринославської губернії;

1853-1856 рр.- Кримська війна – війна царської Росії з коаліцією держав (Великобританія, Франція, Туреччина та Сардинія); 

1854 (жовтень -1855 (9 серпня) рр. - відбулася 349-денна оборона Севастополя (в обороні міста у складі гарнізону брали участь українські полки: Чернігівський, Волинський, Полтавський, Український, Житомирський, Подільський, Галицький, два курені Чорноморського козацького війська, козаки Азовського та Донського козацьких військ); 

1855 р. (лютий-квітень) - відбулося селянське повстання на Київщині – "Київська козаччина” (повстання почалося через породжені чутки про запис у козаки для участі у Кримській війні та про визволення з кріпацької неволі); 

1855-1860 рр. - відбулося більше 276 селянських виступів, що охопили 
352 села з населенням понад 160 тис. чоловік;

1856 р. - підписання Паризького мирного договору – наслідок поразки Росії в Кримській війні (Молдові передано Північну Бессарабію та гирло Дунаю);

1857 р.- ліквідація воєнних поселень (поселенці "обращены либо в государственных крестьян, либо в "пашенных солдат”);

1860 р. - відбулося з’єднання Чорноморського козацького війська з частиною Лінійців і Закубанців в єдине Кубанське козацьке військо, яке поповнювалося за рахунок козаків, що періодично переселялися з території України (найбільше з Полтавської та Чернігівської губерній);
- розпочато переселення з України Азовських козаків на Північний Кавказ (у район річки Кубань), що викликало сильний спротив козаків;

1864 р. (11 жовтня) - видання указу російського уряду про розформування Азовського козацького війська.


Характеристика українського козацького війська на прикінці 19 ст.
1. Українське козацьке військо. У 1814 році козаки Українського козацького війська, успішно завершивши бойові дії, повернулися в рідні місця і користувалися своїми завойованими правами. Хоча, як передбачалося, військо було розпущено, але воно все ж таки залишалося постійним формуванням. Козаків відпустили додому із зобов’язанням "по первому требованию” з’явитися в полк. Офіцери Українського козацького війська вважалися такими, що перебували на діючій службі і повинні були мати "полные сведения о состоянии и занятиях подчиненных казаков” у мирний час. 
Так було до 1817 року, до моменту, коли це козацтво було ліквідовано. Частина козаків була включена до складу "воєнних поселенців”, частина – стала основою формування Української уланської дивизії, яка потім була реформована в корпус "поселенной конницы”, а інші увійшли до складу Бузької уланської дивізії. 
Всього в Подільській губернії у розряд воєнно-господарчих поселень було переведено 37 сіл. Був проект командування про переведення у цей розряд багатьох "казенных сел” Балтського уїзду, але цього не вдалося зробити через протидію "Министерства внутренних имуществ” Російської імперії.
До числа воєнних поселень потрапили села Чернявськой волості Балтського уїзду: Єржев, Чорне, Гіжкалунга, Дубове, Воронькове. 
Козацьке війско мало своєрідну воєнно-адміністративну структуру: всі поселення об’єднувалися в козацькі округи, кожен із яких поділявся на волості (10 поселень) і "участки”. Округи, "волості” і "участки” очолювали командири відповідних рангів, при яких діяли штаби. Командування займалося як військовою підготовкою поселенців, так і підтримкою на певному рівні господарчого стану поселень. 
З 1827 року регулювання господарчої діяльності козацьких дворів почало чередуватися з "муштрой”. Двори розділялися на "хозяев” і "не хозяев”. У свою чергу, розряд "хозяев” мав встановлені "ранги” – 1-й і 2-й; до першого відносилися двори з 4-ма волами, 15 десятинами запашки і 5 десятинами сінокосу. До розряду "не хозяев” зараховувалися козаки, які не мали худоби.
Всі козаки стояли на обліку у війську і поділялися на "ранги”, "розряди” і "групи”. Поселенці звільнялися від державних податків, їх діти користувалися "казенным содержанием и обмундированием”. 
У 1857 році поселення були ліквідовані, а поселенці "обращены либо в государственных крестьян, либо в "пашенных солдат”. 

2. Дунайський козацький полк. Сформований із 1,5 тис. козаків Задунайської Січі, які на чолі з отманом Осипом Гладким перейшли на бік російської армії напередодні російсько-турецької вїйни. Згодом його було реорганізовано в Окреме запорозьке військо.

3. Окреме запорозьке військо. Виникло в результаті реорганізації Дунайського козацького полку і було розселено у Дніпровському повіті Катеринославської губернії, а в подальшому було реорганізовано в Азовське козацьке військо.

4. Азовське козацьке військо. Виникло після переселення Окремого запорозького війська на берег Азовського моря. Воно було розформовано в середині XIX ст. (частина козаків повернулася в Задунайську Січ, друга частина і флотилія були передані Кубанському козацькому війську, а залишок був розселений: козацьку старшину було прирівняно до дворянства Катеринославської губернії, рядових козаків – до селян із наділом у 9 десятин землі на кожного). 

5. Дунайське козацьке військо. Було сформовано перед Кримською війною і розформовано відразу по її закінченню. 

6. Регулярні полки російської царської армії, реорганізовані з козацьких полків чи сформовані з козаків:
- вісім уланських полків: Український, Новомиргородський, Новоархангельський, Єлисаветградський, Бузький, Одеський, Вознесенський, Ольвіопольський, які були сформовані із чотирьох гу-сарських полків: Острозького – 1-й гусарський, Охтирського – 11-й гусарський, Сумського – 12-й гусарський та Ізюмського – 4-й уланський (ці полки були реорганізовані з слобідських козацьких полків у 1765 році); склад восьми уланських полків став змішаним українсько-козацьким, а до цього часу в чотирьох попередніх полках мали право служити тільки козаки;
- три уланські полки, які були сформовані після реорганізації трьох козацьких полків Бузького козацького війська; 
- гусарські, пікінерські та інші полки, які були сформовані перед російсько-турецькою війною 1768-1774 рр.; 
- 10 кінних карабінерських полків, які були реорганізовані з 10 козацьких і 3 компанійських полків лівобережного козацтва. Ці полки й надалі формувалися з українців – казенних селян, які не були кріпаками, але повинні були відслужити в армії 6 років;
- Бузька уланська дивізія – сформована із козаків Українського козацького війська.

7. Козацькі війська за кордоном, які сформувалися із козаків Запорозької Січі: Задунайська Січ, Банатська Січ, Рейнська Січ, Чорноморське козацьке військо, Донське козацьке військо, Кубанське козацьке військо, Астраханське козацьке військо, Оренбурзьке козацьке військо.

Анатолій Грива
Категорія: Мої статті | Додав: Фест (07.11.2013)
Переглядів: 900 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 100

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Рада козацьких отаманів України © 2017
Вітаємо Вас Гість | Головна · Реєстрація · Вхід
Сайт створено у системі uCoz студією Срочно-Сайт.org