Рада козацьких отаманів України
Меню сайту

Категорії розділу
Мої статті [41]

Пошук

Головна » Статті » Мої статті

Героїчні місяці боротьби українців за українську Україну
Становлення Української держави:

Лютнева революція 1917 року в Росії (Петроград) примусила російського царя Миколу II зректися престолу. Після чого козаки стали вільними від зобов’язань перед російськими царями і почали створювати на своїх землях України, Дону, Кубані та Тереку незалежні держави. Були спроби створити єдину козацьку державу, до складу якої увійшли б усі ці землі.
З початком революції виявилося, що майже у всіх великих містах України провідні позиції в нових революційних органах влади зайняла російська та зрусифікована демократія, яка неоднозначно ставилася до українських домагань. Як стверджував у свій час відомий український історик Дмитро Дорошенко, тільки після перших значних успіхів Центральної Ради, після деякого порозуміння її з Тимчасовим урядом зріс її авторитет в очах громадян цих міст, а разом з тим зросло значення і місцевого свідомого українського елемента. Поступово український військовий чинник став помітним явищем в Україні, з яким мусили рахуватися всі політичні сили.
В Києві робота по створенню українського керівного центру розпочалася вже на початку березня 1917 р. у середовищі київської української інтелігенції. 

У квітні 1917 року в Києві відбувся Всеукраїнський Національний Конгрес за участю близько 900 делегатів від політичних, культурних і професійних організацій з усієї України. У прийнятих резолюціях Конгрес вимагав федеративного і демократичного устрою Росії, національно-територіальної автономії України, визначення її території, повернення з заслання депортованих галичан. До цієї єдиної України, згідно з Грушевським, мали увійти дев’ять таких губерній, де українці складали більшість, а також Кубанська область.
Всеукраїнський Національний Конгрес фактично став українськими Установчими зборами, які обрали УЦР – перший український парламент. 
75% мандатів в УЦР належали українцям, решта – національним меншинам. Переважну більшість з них розділили між собою росіяни (14% усіх мандатів), євреї (близько 6%) та поляки (2,5%), тоді як молдовани отримали 4 місця, німці й татари – по 3, білоруси, чехи, греки – по одному. До складу УЦР входили представники 19 політичних партій (з них 17 називали себе соціалістичними). 

У травні 1917 р. відбувся Перший Всеукраїнський військовий з’їзд за участю понад 700 делегатів, що репрезентували 1.580.702 організованих українців-вояків. З'їзд являв собою могутню демонстрацію організованості озброєного українського народу й проходив в атмосфері високого національного піднесення. Центральним пунктом постанов З'їзду були ухвали про українське національне військо й Український Військовий Генеральний Комітет. 
У червні 1917 р. відбувся Другий Всеукраїнський військовий з’їзд, який підбив підсумки руху за українізацію військових частин Російської армії та на підтримку вимог Української Центральної Ради надати автономію Україні. Спираючись на підтримку цього форуму, керівники УЦР обнародували 1-й Універсал УЦР, що проголосив автономію України. 
У липня 1917 р. УЦР видала II Універсал. 

Станом на жовтень 1917 р. до складу автономної України вже входили території 12 губерній колишньої царської Росії: Волинська, Подільська, Київська, Чернігівська, Полтавська, Херсонська, Харківська, Катеринославська, Таврійська, Холмська, Воронезька, Курська. 

16-20 жовтня 1917 р. у м. Чигирині на Черкащині відбувся з’їзд Вільного Козацтва, на якому було остаточно організаційно оформлено «Вільне Козацтво» як політичну та військову силу. У роботі цього з’їзду взяли участь 2 тис. делегатів, що представляли 60 тис. організованих вільних козаків Київщини, Херсонщини, Катеринославщини, Чернігівщини та Кубані. Делегати з'їзду зверну¬лися до населення із закликом озброюватися, рішуче боротися з ворогами народу, не допускати братовбивства, створювати у селах сотні, у волостях – курені, у повітах – полки, у губерніях – коші на чолі із сотниками, курінними, полковниками, отаманами та іншою старшиною. На з'їзді було обрано Козацьку Раду, яка розмістилася м. Білій Церкві. Ці Постанови з’їзду Козацька Рада згідно зі своїми повноваженнями передала Урядові Центральної Ради. Після цього Козацька Рада, згідно зі статутом ухваленим з’їздом, розділила територію України на полкові округи й приступила до організації козацтва на місцях під проводом вибраних козаками кожного округу Полкових Отаманів. При Козацькій Раді були утворені такі відділи: оперативний, пересування козачих військ, постачання, технічний, організаційний, інструкторський, культурно-просвітницький та агітаційний, пресовий. Почали створюватися козацькі «Просвіти» та кооперативи по полкових округах; виходити центральний орган Козацької Ради «Вільний Козак», у м. Білій Церкві були організовані інструкторська та агітаційна школи. 

2-12 листопада 1917 р. відбувся Третій Всеукраїнський військовий з’їзд за участю близько 3 тис. делегатів. З'їзд вимагав від Української Центральної Ради негайного проголошення Української незалежної республіки, повної українізації армії і флоту, укладення миру. 
Під час роботи З’їзду, 7 листопада, надійшла звістка з Петрограда про більшовицький переворот і зміну влади в Росії, Тимчасовий уряд був заарештований. До влади в Росії прийшов Уряд Леніна – Троцького, який розпочав процес збройного захоплення влади силами підконтрольних його більшовицьких військових формувань по всій території колишньої імперії (активізувалася терористична діяльність місцевих більшовицьких організацій в різних містах, відбувалися вбивства офіцерів і українських патріотів…). На вулицях Києва розпочалися бої між прихильниками Тимчасового уряду з штабу Київського військового округу та прихильниками більшовиків. Київ поступово почав перетворюватися на військовий табір. 
Делегати третього Всеукраїнського військового з’їзду перервали свою роботу і створили зі свого складу „Перший український полк охорони революції”, який очолив полковник Юрій Капкан. Протягом 11-13 листопада 1917 р. війська УЦР втрутилися в збройний конфлікт двох протидіючих сторін і стабілізували ситуацію в Києві. 
Продовження роботи з’їзду мало вже інший характер, питання федерації в недавніх сутичках з росіянами на вулицях м. Києва зразу ж набуло іншого значення. З’їзд виступив за негайне створення національного війська і української держави.

20 листопада 1917 р. УЦР видала III Універсал, яким проголосила про створення Української Народної Республіки як державного утворення всього українського народу у складі федеративної Росії. УЦР ухвалила низку законів, зокрема Конституцію УНР, було запроваджено власну грошову систему, затверджено герб, гімн УНР, українській мові було надано статус державної. Вищим законодавчим органом УНР ставали Всеукраїнські Установчі Збори, до яких повинні були відбутися вибори у січні 1918 року. Для проведення цих виборів Центральною Радою був ухвалений Виборчий закон.
25 листопада 1917 р. за наказом Козацької Ради три козацькі загони: Правобережний, Лівобережний і Запорозький виступили на підтримку військ Центральної Ради у боротьбі проти більшовиків. Правобережний загін чисельністю до 12 тис. козаків був направлений на підмогу Першому Українському Корпусу, що утримував рубіж Вінниця – Жмеринка – Коростень, Лівобережний загін чисельністю до 10 тис. козаків – на підмогу Третьому Українському Корпусу, що утримував позиції в районі м. Бахмач, а Запорозький загін чисельністю до 6 тис. козаків – на підмогу Гайдамацькому кошу в м. Одесі. 

3 грудня 1917 р. м. Москва звернулася з пропозицією до м. Берліна про підписання мирного договору. 15 грудня обидві сторони уклали перемир'я, після чого в штабі німецьких військ у м. Брест-Литовську почалися мирні переговори. Лінія фронту проходила по території УНР, і Українська Центральна Рада мала визначити своє ставлення до них. 

Внаслідок придушення спроби більшовицького перевороту в м. Києві 17 грудня 1917 р. Раднарком РРФСР надіслав Українській Центральній Раді ультиматум, відомий в історії як ультиматум Леніна – Троцкого. Визнаючи Центральну Раду, більшовицький уряд при цьому оголошував їй війну. Взявши владу в Росії, Уряд Леніна – Троцького «залишив» забезпечення фронтів продовольством за Україною, але розраховуватися з нею не бажав. Українські військовики армії та флоту засудили спробу більшовиків розв’язати російсько-українську війну. З цього приводу першою до Центральної Ради радирувала команда крейсера „Пам’ять Меркурія”: „Ультиматум Леніна-Троцького є грубим посяганням на право Української Народної Республіки. Прохаємо рішуче відкинути. Протестуємо проти оголошення братовбивчої війни...”. Вони заявляли, що ультиматум „похожий на самодержавство Леніна і Троцького”, які ведуть „темний народ до пропасті, з якої важко буде вибратися”.
З протестом проти ультиматуму виступили і Центральні комітети солдатських, робітничих, матроських і селянських депутатів Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеського військового округу. У телеграмі, направленій в Петроград 26 грудня 1917 р. за підписом чергового флаг-офіцера мічмана Туторського, по-військовому ставилися прямі питання: 
„1. Соціаліст Ленін, хто Вам дав право оголошувати українському народу війну?; 
2. Яке соціалістичне вчення дало Вам сміливість посягати на самовизначення українського народу?; 
3. Прагнучий з компанією крові Вам мало її на фронті. Ви хочете її і всередині. Куди Ви ведете змучену і залиту кров’ю Росію? 
... якщо для Вас солдати, робітники і селяни є сіра маса для м’яса, якщо для Вас не існує трудового народу, а єдина спрага крові, так знайте, що ми сини вільної України, із зброєю в руках будемо захищати від насильників, зрадників і кровопивців своїх батьків, матерів, дітей, братів і сестер. Ще не погас в серцях синів вільної України промінь свободи, волі, рівності і братства”.
Як відповідь на ультиматум, репресії над українцями і погроми більшовицькими військами українських Рад, які почалися в Україні Центральна Рада своїм розпорядженням заборонила забезпечення збільшовизованих військових частин продовольством, крім частин Українського, Румунського і Південно-Західного фронту. 
Активна підтримка військовиками та моряками Центральної Ради прискорила прийняття нею рішень стосовно створення українського національного флоту і виправлення помилок III Універсалу стосовно Криму і флоту.

17 грудня 1917 р. невелика група більшовиків, покинувши I-й Всеукраїнський з’їзд Рад, що відбувався в Києва, переїхала в Харків, де на своєму суто більшовицькому з’їзді 25 грудня проголосила створення Української Радянської Соціалістичної Республіки. З Харкова по Україні була розповсюджена інформація, що влада в Україні перейшла до рук більшовиків, а Центральну Раду оголошено контрреволюційною і буржуазною. Того ж дня відбулася нова невдала спроба більшовицького повстання в м. Києві. Для повалення влади Центральної Ради до м. Києва з під м. Жмеринки було направлено 60-тисячний 2-й армійський корпус під керівництвом більшовички Євгенії Бош. 
Ситуацію врятував Перший Український армійський корпус під командуванням генерала Павла Скоропадського та п’ять козацьких полків (Білоцерківський, Звенигородський, Уманський, Черкаський та Переяславський), що були направлені Козацькою Радою в Київ на підмогу Урядові Центральної Ради. Завдяки добре розробленому плану частини 1-го Українського корпусу взяли під контроль залізничні лінії Жмеринка – Козятин та Шепетівка – Київ, зупинили наступ на Київ 2-го московського гвардійського корпусу, роззброїли його та переправити в Росію всі бунтівні антиукраїнські частини. Козаки Звенигородського Коша Вільного Козацтва захопили всю артилерію 2-го московського гвардійського корпусу.

9 січня 1918 р. УЦР видала IV Універсал, який проголосив самостійність і незалежність УНР як вільної суверенної держави українського народу.
Категорія: Мої статті | Додав: Фест (16.01.2014)
Переглядів: 354 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 102

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Рада козацьких отаманів України © 2017
Вітаємо Вас Гість | Головна · Реєстрація · Вхід
Сайт створено у системі uCoz студією Срочно-Сайт.org