Рада козацьких отаманів України
Меню сайту

Категорії розділу
Мої статті [41]

Пошук

Головна » Статті » Мої статті

Донецьк залишився без вулиці та пам'ятника В. Суса.
З Донеччини пішли в широкий світ такі подвижники духа, як Іван та Надія Світличні, Іван Дзюба, Олекса Тихий, Василь Стус.

Відзначення дат, вшанування пам’яті, вивчення творчості, дослідження з Стусівської проблематики розпочалися в Донецькій області з 14 січня 1989 р., а саме, з часу утворення Донецької обласної філії Товариства української мови ім. Тараса Шевченка (правонаступником якої сьогодні є Донецька обласна організація Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка) – першої на Донеччині масової української національної громадської організації.

На численних лекційно-дискусійних засіданнях Донецької обласної філії Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, які здебільшого відбувалися в аудиторіях філологічного, історичного, фізичного факультетів та головного корпусів Донецького державного університету, проводилися заходи за участю його рідних, учителів, викладачів, співробітників, письменників, науковців, істориків, громадських діячів.

А 30 серпня 1990 року осередок Товариства української мови Інституту прикладної математики і механіки НАН України (на той час керівництво обласного ТУМу виключило мене з членів саме за ініціативу вшанування Василя Стуса та Олекси Тихого на всеукраїнському рівні), обласна організація УРП провели першу Всеукраїнську конференцію в пам’ять про Василя Стуса. Вона пройшла в Донецькому державному університеті, колишньому Сталінському педінституті, де з 1954 до 1959 року  він навчався. На ній спогадами про спільні невольничі літа поділився Василь Овсієнко. Станіслав Чернилевський розповів про зйомки фільму про поета-правозахисника, а також про те, як потрібні сьогодні взірці високого духа, приклади подвижництва, досмертної жертовності, які явили нам Тихий, Литвин, Валерій Марченко, Стус. Виступили також: Володимир Шевченко – ректор університету, Дмитро Стус – син поета, на той час народні депутати Верховної Ради СРСР – поети Дмитро Павличко і Іван Драч, поетеса та громадський діяч Галина Гордасевич, Стусів однокурсник Анатолій Лазаренко, правозахисник Євген Сверстюк.

 Другого вересня на центральному майдані Донецька, який і досі носить назву Лєніна, був проведений мітинг. Саме 1990 року на цій першій конференції та мітингу, який відбувся до 5-ї річниці з дня загибелі Василя Стуса, було ухвалено: присвоїти ім’я Василя Стуса від­критій 1 вересня 1990 року першій в Донецьку українській школі № 65, відкрити меморіальну дошку на приміщенні філологічного факультету Донецького університету, перейменувати вулицю імені ката України Павла Постишева на вулицю ім. Василя Стуса, спорудити пам’ятники Стусові і Тихому. Донецькому університетові запропоновано було розглянути питання про можливість подальшого перебування у стінах вишу професора Іллі Стебуна, який написав донос у КГБ та виступив свідком звинувачення на судилищі Руденка і Тихого в Дружківці 26 червня 1977 року...

Ухвала була передана керівництву Донецької міської ради. Відтоді розпочалася серйозна планомірна робота громадськості з владою з увічнення пам’яті та популяризації творчості Василя Стуса на Донеччині.

За 23 роки на Донеччині зроблено чимало.

У вересні 1990 р. встановлено меморіальну дошку на приміщенні школи № 23 в селищі Кондратіївка Горлівської міської ради, де вчителював Василь Стус з серпня 1961 р. до березня 1963 р. В історико-краєзнавчому музеї школи є відділ, присвячений Василю Стусу.

У вересні 2001 р. на приміщенні філологічного факультету Донецького національного університету відкрито меморіальну дошку Василеві Стусу (скульптори – Леонід Брінь, Віктор Піскун), де він навчався з 1954 по 1959 рік.

У вересні 2001 р. Донецьким академічним музично-драматичним театром здійснена інсценізація «Побачення у часі» за твором Василя Стуса «Листи до сина». Тоді ж за кошти Донецької обласної державної адміністрації закуплено 1050 примірників книги Василя Стуса «Листи до сина» для шкіл та бібліотек Донеччини. Коштом Донецької обласної державної адміністрації видано збірники доповідей всіх науково-практичних Стусівських конференцій.

У 2006 р. встановлено меморіальну дошку в приміщенні газети «Донбас», де він працював літературним редактором з 26 березня по 26 жовтня 1963 р.

2006 р. встановлено меморіальну дошку на будівлі колишньої загально-освітньої школи № 75 м. Донецька, яку закінчив у 1954 р.ці Василь Стус. У ній створено музейну кімнату Василя Стуса (з 1 вересня 2008 р. ця школа офіційно ліквідована, а приміщення віддано в оренду вищому навчальному закладу – Міжрегіональній академії управління персоналом (МАУП)).

Першого вересня 2001 р. названа іменем Василя Стуса перша в м. Донецьку гімназія з українською мовою навчання, створена на базі ЗОШ № 107 м. Донецька. Тепер вона називається «Донецька гімназія імені Василя Стуса Донецької міської ради», і в ній відкрито кімнату-музей Василя Стуса.

В 1992 р. в м. Сніжне іменем Василя Стуса названо одну з вулиць.

2008 р. до 70-річчя з дня народження відкрито меморіальну аудиторію на філологічному факультеті Донецького національного університету.

Тоді ж з нагоди ювілею поета названо іменем Василя Стуса сквер, розташований напроти головного входу в Донецький національний університет.

У музеї Донецького національного університету є експозиція, присвячена життєвому і творчому шляху Василя Стуса.

У Донецькому національному та Слов’янському державному педагогічному університетах постійно виконуються курсові, дипломні, магістерські роботи з проблематики творчості Василя Стуса, проводяться літературно-музичні заходи, урочистості з нагоди дня народження, вшанування пам’яті Василя Стуса.

Щорічно в Слов’янському державному педагогічному університеті до дня народження проводяться Стусівські читання, а 2007 р. відбулася презентація книги «Діалоги з Василем Стусом або спроба дотику до незбагненного» кандидата філологічних наук Володимира Півня та аспіранта цього ВНЗ Сергія Горбатенка, який пише дисертацію про творчість Василя Стуса.

Зроблено чимало, але й нереалізованого досить. Наприклад, вибір місця для пам’ятника поетові. Запропоновано було десятки місць, проте їх забракували. Нарешті влада запропонувала, щоб пам’ятник було споруджено на землі університету, оскільки там навчався поет.

17 грудня 2008 р. за клопотанням ректора, трудового колективу ДонНУ та обласної «Просвіти» виконавчий комітет Донецької міської ради ухвалив нарешті рішення про встановлення напроти головного корпусу Донецького національного університету на проспекті Гурова пам’ятника – погруддя Василя Стуса і облаштування студентського скверу ім. Василя Стуса. Для студентського скверу Донецька міська рада передала в постійне користування університету земельну ділянку площею 305 кв. м. Це було зроблено в рамках заходів із вшанування 70-річчя Василя Стуса. Тоді ж були виділені кошти на виготовлення погруддя поета (скульптор – заслужений діяч мистецтв України Борис Довгань). Однак оскільки рішення виконавчого комітету Донецької міської ради видано надто пізно – тільки 27 грудня, то виділені цільові кошти були перераховані 25 грудня в бюджет. ДонНУ своїми коштами оплатив виготовлення проекту облаштування скверу. Через кризу 2009 р. кошти на пам’ятник не повернули, у 2010 р. зняли з посади ректора, академіка Володимира Шевченка, а до його наступників – трьох в.о. ректора й годі було звертатися.

15 травня 2012 р. Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про відзначення 75-річчя з дня народження видатного українського поета, політв'язня, Героя України Василя Стуса». На виконання постанови розпорядженням від 19.03.2013 р. голови Донецької обласної державної адміністрації Андрія Шишацького було утворено оргкомітет з підготовки і проведення заходів. На жаль, в оргкомітет потрапило дві особи, які роблять все, від них залежне, щоб ім’я Стуса стерти з пам’яті людей, – проректор з науково-педагогічної, виховної і соціальної роботи, доктор політичних наук Тетяна Мармазова та директор обласної бібліотеки імені Крупської Людмила Новакова.

На третьому засіданні оргкомітету 6 серпня 2013 р. було затверджено проведення 28 листопада 2013 р. в Донецьку V Всеукраїнської науково-теоретичної конференції «Художнє слово Василя Стуса в контексті української та світової літератури». (Подаємо інформаційне повідомлення про це та запрошуємо всіх охочих до участі). На засідання пані Мармазова не з’явилась, а передала електронною поштою ніким не підписане «рішення» ДонНУ, що пам’ятник Стусу ДонНУ не потрібний, бо в них уже є меморіальна дошка, а конференція уже проведена, що є неправдою. Усе, що робить ця пані, суперечить рішенню виконавчого комітету Донецької міської ради від 17 грудня 2008 р. Це змусило мене направити на ім’я голови оргкомітету Андрія Шишацького та ректора ДонНУ Романа Гринюка заяву про виведення Тетяни Мармазовової зі складу організаційного комітету та її заміну професійною і відповідальною особою. Ця пані – доктор політичних наук договорилася до того, що пам’ятник Василеві Стусу не можна розташовувати на проспекті Гурова, бо Гурова «убили западенці», що є її вигадкою. Насправді родом із-під Калуги генерал Гуров захворів на Запоріжжі, його перевезли в м. Донецьк, де він 25 вересня 1943 р. помер у госпіталі, тому й похований в Донецьку. В оргкомітеті пані Мармазова розповідає нечувані нісенітниці. Як послухати її, то й земля не належить університету, працівники університету проти пам’ятника Стусу, і цей пам’ятник завеликий для цієї ділянки землі, і мешканці прилеглих будинків проти пам’ятника Стусові, і що фінансування пам’ятника має здійснюватися за кошти університету, мало того, навіть поширює несусвітню олжу про те, що начебто V Всеукраїнська Стусівська конференція уже проведена в ДонНУ.

З відповіді Донецької облдержадміністрації я дізналася, що моя заява розглянута спільно з ректором університету Романом Гринюком і «з огляду на професійний і багаторічний досвід Мармазової ректорат підтверджує повноваження її як представника Донецького національного університету у складі оргкомітету». Отже на превеликий жаль протокольні доручення оргкомітету виконуватись у повному обсязі й надалі не будуть. Виконання рішення про спорудження пам’ятника під загрозою. Бо, як пише газета «Новини Донбасу» в статті «ДонНУ приютил сепаратистов и русских наци – фото», у приміщеннях ДонНУ регулярно проходять зборища проросійських націоналістичних радикальних організацій, в яких беруть участь Мармазова, Корнілов, Чаленко… Тому змиритися з тим, що перед університетом буде пам’ятник Великому Українцю, справжньому Героєві України, який не міг примиритися зі станом приниження й упослідженості представників української нації на рідній землі, виступив проти поступового і планомірного знищення української мови і культури, Мармазова, зрозуміло, не може.

Ще один фігурант оргкомітету – директор Донецької обласної бібліотеки Людмила Новакова – поширює вигадки, що приміщення Донецької обласної бібліотеки було побудовано завдяки Крупській і перейменовувати в імені Стуса бібліотеку ніяк не можна. Доказів немає. Але замість доказів пані Новакова незаконно проводить якісь опитування, збори колективу, інформує про те, що 26 лютого 2013 р. 138 «нащадків Муравйова» – працівників бібліотеки імені Крупської – проголосували проти назви бібліотеки імені Героя України Василя Стуса.

Абсурдність ще й у тому, що в лютому цього року в цій бібліотеці імені Крупської, як знущання над здоровим глуздом, було розміщено «колекцію музейних предметів» з приватного Донбаського історико-літературного музею В. Стуса, організованого керівником фонду Управління внутрішніх справ Олегом Федоровим. Хоча я просила розмістити експонати в Донецькому краєзнавчому музеї, а не в бібліотеці ім. Крупської.

Музей Стуса в будинку дружини Лєніна?! Крупська для них важливіша за людину, яка віддала своє життя за звільнення від тоталітаризму, яка сміливо кинула виклик комуно-шовіністичній системі і тому вбита в енкаведистській катівні спецтабору особливого режиму «Перм-36»? Знущання над пам’яттю Стуса до 75-річчя вдалось. Якщо ще й додати, що на центральному місці серед експонатів розміщено картину Михайла Кушніра «Сє мі, Пресвята Богородиця»: посередині портрети Шевченка і Стуса, далі зображені Юхим Звягільський, Йосип Кобзон, Рінат Ахметов, Микита Хрущов, Володимир Рибак…

Коли першого вересня 2013 р., у День знань, з робочим візитом у Донецьк прибув голова Верховної Ради України Володимир Рибак, скориставшись нагодою, я від імені обласної «Просвіти» звернулась до нього з клопотанням про допомогу, а саме, про збір коштів серед народних депутатів України на виготовлення та встановлення пам’ятника – погруддя Василя Стуса роботи київського скульптора Бориса Довганя та облаштування студентського скверу імені Василя Стуса, де буде встановлено пам’ятник. Сподіваюсь, що він виконає обіцяне, адже тоді саме Володимир Рибак як Донецький міський голова фінансував встановлення меморіальної дошки, яку відкривав у 2001 р. разом з тодішнім головою Донецької обласної державної адміністрації, а тепер Президентом України Віктором Януковичем. Вони ще 2001 р. зрозуміли велич і вагу Стуса на відміну від сьогоднішніх, для яких Василь Стус рецидивіст і які ще досі діють у фарватері Москви і ніяк не встигають за Президентом України переорієнтуватися на українські цінності.

 З огляду на дії теперішньої міської влади довголітня боротьба за встановлення в м. Донецьку пам’ятника Василеві Стусу та назви однієї з вулиць іменем Василя Стуса, перейменування бібліотеки іменем Стуса триває. Сьогодні на розгляді в Донецькій міській раді перебуває протокольне доручення оргкомітету про перейменування невеличкої вулички Чуваської, де в будинку № 19 жив Василь Стус, а тепер продовжує проживати його рідня. Відповіді ще немає, адже Мармазова там депутатом. Бо про Постишева й мови не може бути – він рідний нашим міським депутатам на кшталт пані Мармазової. А результатом 23-річної боротьби за перейменування вулиці імені ката України Постишева на вулицю імені Героя України Стуса є цьогорічна відповідь за квітень: «за п.7- про перейменування однієї з вулиць ім’ям Василя Стуса (вул. Чуваська) повідомляємо, що Донецькій обласній організації «Просвіта» необхідно підтвердити джерело фінансування заходів по перейменуванню вулиці. Провести громадське обговорення перейменування вулиці з громадянами, що проживають на цій вулиці. Одним з варіантів вшанування пам’яті Василя Стуса, може бути присвоєння його імені новій вулиці в Калінінському районі або Петровському районі міста Донецька (Додаток на 4 аркушах формату А4)». На доданих ситуаційних планах проведено лінії, тобто спеціально на периферії Донецька будуть будувати вулиці, мабуть, без мешканців. Тож поки що край Стуса не чує! Як тут не згадати безсмертні рядки його поезій:

Отак живу: як мавпа серед мавп.

Чолом прогрішним із тавром зажури

все б'юся об тверді камінні мури,

як їхній раб, як раб, як ниций раб.

Повз мене ходять мавпи чередою,

у них хода поважна, нешвидка.

Сказитись легше, аніж буть собою…

Такі видатні особистості, як Василь Стус наближали національне відродження України. І за це їм доземний уклін! І рано чи пізно крига скресне, вони будуть гідно пошановані, край їх почує, і в пам’яті народній назавжди саме такі як Василь Стус, а не їхні кати чи пігмеї, які сьогодні ходять у владі «як мавпи чередою», і знущаються над пам’яттю генія.

Марія ОЛІЙНИК, Донецьк  Жовтень 01,2013

http://www.kontrast.org.ua/news/1727.html


Категорія: Мої статті | Додав: Фест (05.11.2013)
Переглядів: 316 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 100

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Рада козацьких отаманів України © 2017
Вітаємо Вас Гість | Головна · Реєстрація · Вхід
Сайт створено у системі uCoz студією Срочно-Сайт.org