Рада козацьких отаманів України
Меню сайту

Пошук

Головна » 2017 » Листопад » 14 » Козаки на Азові. Першими російський наступ зустріли козаки і прикордонники.
14:02
Козаки на Азові. Першими російський наступ зустріли козаки і прикордонники.

Козаки отримали наказ повернутися на пропускний пункт – провести групу журналістів. Російські солдати кинулися навтьоки, залишивши по собі автомати, спорядження, кашкети з російськими кокардами та «колорадські» стрічки. Саме це побачила знімальна група, яку провели до пропускного. Там і був знятий репортаж, що прошов того дня по всіх центральних каналах, мовляв «пропускний «Новоазовськ» в наших руках». Увечері вся четвірка козаків з журналістами евакуйовалися до Маріуполя.

За перипетіями спостерігав: Дмитро Калинчук

 

Про те що російську козаки воюють на Донбасі загальновідомо. Повідомляється про членів різноманітних російських козацьких організацій – Донських, Кубанських, Терських і навіть Кримських. На цьому тлі доречне питання, а де ж поділися козаки українські? Чи беруть вони участь в АТО? Чимало членів козацьких організацій перебувають в складі батальйонів територіальної оборони, в частина Збройних сил та Національної Гвардії.

Та воює і козацький підрозділ. Він називається Київський козацький полк ім. Тараса Шевченка і діє спільно з управлянням Донецького прикордонного загону Держприкордонслужби України.

Це не надто велика група найбільша кількість козаків на передовій було до 60. На момент наступу росіян загін проходив ротацію, лишалося щось біля 20 багнетів. Якщо додати козаків що забезпечували постачання і тренувальну базу, то загалом чисельність частини складе понад 200 вояків.

Почалося все з громадської організації «Святошинський полк Київського реєстрового козацтва». По закінченні революції, щодо майбутнього настрої козаків розділилися. Частина їх залишилася на Майдані (і ми знаємо чим це стояння закінчилося), інші роз’їхалися до дому, треті сунули вступати до добровольчих батальйонів і Нацгвардії як поодинокі бійці.

Отаман полку Андрій Мойсеєнко (в миру – тренер дитячої спортивної гімнастики) та кілька однодумців заходилися втілювати інший проект – на світ Божий з’явилася громадська організація «Київський козацький полк ім. Тараса Шевченка», а 5 квітня 2014 р. під Києвом відбулося урочисте відкриття тренувальної бази.

Тоді наміри у козаків були більш ніж скромні – зайнятися навчанням всіх бажаючих основам військової підготовки та навичкам ведення бою в групі, війна – командний вид спорту. Про підготовку загону на війну тоді говорилося лише в загальних рисах – ніхто не думав, що конфлікт затягнеться настільки надовго і потребуватиме таких значних сил.

База почала готувати бійців.

Козаки на кордоні

Війна розгоралася і ставало очевидно – самою лише підготовкою до війни справа не обмежиться, пора вирушати на передову. Проблем не було – козаки неодноразово отримували пропозиції щодо служби за контрактом в підрозділах МВС та Міноборони.

Проте козаків-шевченківців добряче нервували російські козачки, які не тільки не приховували, а ще й всіляко підкреслювали свою участь в конфлікті. Постало питання– не просто взяти участь у війні, а взяти її саме під маркою українського козацтва.

Реалізувати цю ідею допомогло керівництво Державної прикордонної служби.Офіцери-прикордонники не відмовилися від допомоги громадської організації, що прагнула долучитися до захисту вітчизни.

 

Група козаків на кордоні

Ще одна причина, через яку козаки пристали саме до прикордонників – вони бажали реальної роботи. Поза увагою суспільства якось лишається той факт, що більшість бійців батальйонів територіальної оборони в системі МВС службу несуть на блок-постах, далеко ділянок боїв.

Участь їхня в боях – це швидше виняток, що стається за ініціативою командирів батальйонів та в наслідок нестачі сил на певній ділянці у Міноборони. Прикордонники ж, знаходяться на «лінії фронту», постійно. Шляхом довгих переговорів козаки отримали дозвіл посилити прикордонну сторожу на Донеччині і отримали конкретне місце призначення – пункт пропуску «Новоазовськ».

20 червня козаки прибули на кордон. Їхня мрія долучитися до справді бойової роботи здійснилася. Від ночі з 2 на 3 липня прикордонний пропускний пункт «Новоазовськ» обстрілювали з території Росії.

Уніч з 21 на 22 липня весь пропускний пункт милувався ілюмінацією – над прикордонною залогою з ревом пролітали снаряди установки «Град», що падали на блок-пости Вінницького батальйону територіальної оборони, у глибині української території. А в ніч з 25 на 26 липня «братську дружбу Росії калібром 82 мм» на собі відчули і козаки.

Приазов’я без сепаратистів

Навіть в період коли в руках терористів перебував Маріуполь, в райцентрах Новоазовського, Тельманівського, Петршотравнекого та Володарського районів Донецької області, влада лишалася українською – бойовики її не контролювали.

З посиленням в районах присутності української армії та Національної гвардії, сепаратистські настрої з центральних площ (де вони й до того звучали непевно) перекочували на кухні. Між прибічниками ДНР та Єдиної України настрої в той період коливалися приблизно 50х50.

Починали з Майдану

Можливо прибічників ДНР було й більше, але їхні вподобання не переходили меж балачок – ніяких по-справжньому протиукраїнських акцій (на кшталт спроб отруєння солдат, псування техніки або мінування шляхів), тоді не пригадували ані прикордонники, ані військові.

На настрої населення добряче впливали бої біля Донецька – район наповнили біженці, які тимчасово оселилися в родичів. Чимало сімей вщент пересварилися на політичному ґрунті, але дальше за чвари справа не просувалася.

Але не прикриваючись жодними сепаратистами російські війська регулярно обстрілювали українську територію. Стріляли з мінометів або з установок «Град-П», яку може переносити одна людина. Розрахунки заходили на українську територію біля кордону.

Періодично доходило до перестрілок між прикордонниками і охороною російських розрахунків, при чому прикордонникам стріляти було дуже важко, через загрозу влучити по території РФ.

Російські прикордонники при цьому поводилися за приказкою «я не я і хата не моя» - вдавали, що Росія до обстрілів не має ніякого стосунку. За словами колишнього начальника Донецького прикордонного загону полковника Юрія Лисюка, після обстрілу «Градами», коли на російському боці ще лишилися сліди, представники Росії, не змигнувши оком заявили, що українських прикордонників обстріляли «контрабандисти, які незаконно возять пшеницю».

А в то самий час в посадці вздовж кордону окопалася російська десантура – «для убезпечення від прориву банд з території України».

В ніч з 5 на 6 липня десант з моря розгромив пункт технічного спостереження в населеному пункті Обрив. На пропускному пункті «Василівка» в результаті атаки «невідомих» 31 липня загинули 5 і були поранені 11 прикордонників, а пункт став непридатний для роботи. На пропускному ж пункті «Маринівка» бої майже не припинялися.

На залишках пропускного пункту

КПП «Новоазовськ» до російського вторгнення лишився єдиним в тому районі працюючим прикордонним пунктом пропуску. За місяць обстрілів на пропускному загинули 4 і були поранені 20 військовослужбовців.

Саме в таких умовах козаки-шевченківці мусили заступати в секрети та на пости. «Козаки? Щира подяка їм, звісно. Я взагалі прибічник того, що кордон охороняти мусять професіонали. Але в них головна перевага – висока пильність», - зауважив заступник начальника прикордонного відділу.

Вторгнення в Новоазовськ

Не можна сказати, що до вторгнення росіян українські частини були взагалі не готові – ще 20 серпня через дані розвідки про можливий обстріл пропускного пункту «Градами», були виставлені посилені «секрети» за межами пропускного, а на самому пункті лишилося лише 5 прикордонників і 5 козаків.

Ситуація напружувалася. Над пропускним кружили безпілотники, по то бік постійно ревіла техніка, відмічався рух у «нульовці» (нічийній смузі), вночі стріляли міномети.

В наступні два дні сталося те, чого не було раніше – обстріли пропускного пункту розпочалися не тільки вночі, але й вдень. Над пропускним літали «Гради» - били по блок-постах у глибині української території.

Командування прикордонного відділу криком кричало про загрозу вторгнення, але в керівництві АТО певно вирішили, що все це – чергова спроба відволікти українські частини від Іловайська та Горлівки – бої були в самому розпалі. Певно, ніхто не вірив, що Росія зважиться на пряме вторгнення.

Зранку 23 серпня, точно за 15 хвилин після зміни нарядів розпочався обстріл, який тривав з перервами 6 годин. Жах ситуації полягав в тому, що на пропускний продовжували прибувати цивільні особи і прикордонникам та козакам довелося під обстрілом відправляти цивільних у бліндажі, завертати машини, та підсаджувати в них жінок та дітей.

Мінами перебило еклектичні дроти, техніку, обладнання – пропускний фактично був виведений з ладу. А тим часом на російському боці вишикувалися танки, БТР-и та САУ.

За шість годин по початку обстрілу, прикордонна залога отримала наказ на евакуацію. Позаяк до залишення залоги ніхто до того не готувався, довелося в пожежному порядку вантажити на машини зброю, боєприпаси, харчі, приладдя. Прикривали відхід козаки - Орест Дирів, Станіслав Кохановський, Юрій Осипенко і командир загону Андрій Мойсеєнко.

Решта загону пішла разом з прикордонниками. На старенькій «Ниві» козаки останніми залишили український пропускний пункт. «Перед виїздом не втрималися – підлетіли до прикордонного шлагбауму, висунули у вікно цівки автоматів, клацнули затворами… Уявляєш, як на кухні повній тарганів включають світло? От і ми побачили те саме – росіян з техніки мов здуло», - пригадав Андрій Мойсеєнко.

Прикордонники мусили зайняти оборону в посадці за кілька сот метрів від пропускного, але коли козаки туди дісталися – нікого не знайшли. До того ж зник зв'язок. Вже пізніше стало відомо, що командування наказало прикордонникам відступати до Новоазовська, але тоді цього ніхто не знав. Командир загону на свій страх і ризик прийняв рішення лишитися на дорозі та чекати приходу ворога. А там – козак не без удачі.

Кілька годин по тому, козаки займалися тим, що завертали цивільні машини, які продовжували прямувати на пропускний пункт. Виглядає дико, але незважаючи на вибухи мін, на «Гради» над головою та загрозу наступу російської армії, цивільні з жінками та дітьми продовжували їхати до Росії, і за законом завернути їх прикордонники не могли.

Проте козаки рішення знайшли, всім чоловікам в машинах радили негайно з’явитися у Новоазовську до військкомату, в зв’язку з початком війни. Діяло без відмов – водії тікали мов припечені. Тим часом з’явився зв'язок – до козаків приєдналася група прикордонників.

Як організовуються браві телесюжети

По рації їх сповістили про необхідність повернуться на пропускний – треба було провести групу журналістів. Козаки повернулися, налякали російських солдат, які вже швендялися територією, але з появою українців кинулися навтьоки. Потім – як у кіно.

Козаки повернулися до стоянки на дорозі. Там їх накрили мінометами. Визначили звідки б’ють, рвонули уперед, відкрили вогонь. Противник забрався геть, залишивши по собі автомати, спорядження, кашкети з російськими кокардами та «колорадські» стрічки.

Саме це побачила знімальна група, яку козаки провели до пропускного. Там і був знятий репортаж, що прошов того дня по всіх центральних каналах, мовляв «пропускний «Новоазовськ» в наших руках». Навіщо це було зроблено – збагнути важко.

Увечері вся четвірка козаків була евакуйована до Маріуполя. Після обстрілів на пропускному та на дорозі, всі четверо вже мали контузії різної міри важкості і ледве трималися на ногах. По прибуттю в тил всіх чотирьох відправили до шпиталю. На щастя – це були єдині втрати, за період перебування на кордоні козацький загін не мав убитих. Невдовзі козацький загін був виведений з бою. Заслуги козаків гідно оцінило керівництво Держприкордонслужби – дев’ять козаків наразі представлені до урядових нагород.

Траса на Маріуполь під час боїв 23 серпня

І знову в бій…

Перший досвід боїв на козаків вплинув по різному. Хтось твердо вирішив, що вже навоювався і на війну більше – ані ногою. Хтось просто страшенно злякався. Комусь тепер війна заказана –доведеться довго пити пігулки та долати наслідки контузії. Подібні проблеми існують в будь-якій військовій частині – не скрізь про них говорять.

Якийсь час козакам довелося витратити на відновлення сил і переосмислення й виправлення недоліків та помилок, допущених через власну недосвідченість. Завдяки волонтерам покращилося матеріальне забезпечення загону, козаки з усмішками згадують, що в перший виїзд сунули ще у радянських сталевих касках, які в перестрілках краще скинути.

Ще один несподіваний напрямок діяльності – козаків стали запрошувати до шкіл на «уроки мужності». Громада села Велика Вільшанка Київської області добряче допомогла козакам харчами і по вороттю з кордону, на запрошення місцевих козаків, бійці полку ім. Шевченка провели зустріч зі школярами місцевої середньої школи. Козаки підготували презентацію, розповіли про прикордонні будні та бої.

Здавалося б можна на цьому зупинитися. Проте, командир полку Андрій Мойсеєнко сповнений нових планів. Невдовзі на допомогу прикордонникам вирушить новий загін українських козаків.

14/10/2014

ДЖЕРЕЛО

Переглядів: 10 | Додав: Фест | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Архів записів

Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 102

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Рада козацьких отаманів України © 2017
Вітаємо Вас Гість | Головна · Реєстрація · Вхід
Сайт створено у системі uCoz студією Срочно-Сайт.org